Делайте форму. Точнее несколько- чтобы не ковыряться 300 дней. Распалубка минимум через 3 дня, а по-хорошему- через неделю.
Форма из доски 40-ки, где-то 10х15см. Длина- нужная Вам. Внутри пристрелите целофан, чтобы поверхность столба была гладкая.
Арматуру нужно связать. Берите 2шт. д10 для 2м, и 2шт. д12 для 3м. Делаем перемычки из кругляка д6 и где-то через 200-250мм делаем перемычки. Имейте ввиду, что для арматуры должен быть защитный слой 2см. Т.е. делаем так- кладем параллельно 2 арматурины на расстоянии 9см друг от друга, укладываем на них перпендикулярно перемычки из кругляка д6 через 250мм и вяжем вязальной проволокой. Можно и сварить- это быстрее.
Затем эту конструкцию укладываем в форму с распорками, чтобы не падало и заливаем бетоном. Поднимем один край формы и мелко трясем и слегка постукиваем об пол, чтобы все уплотнилось- вода выступит на поверхности. Укладываем в тень и накрываем пленкой. На неделю.
Состав бетона- 2ц-3п-5щ-0,5в. 1:3 не пойдет. Развалится от дождя и заморозков.
В смесь можно капнуть несколько капель Фейри (перед замешиванием). Если есть пластификатор С-3 можно без Фейри...-

****

У меня основа каркаса столба(9х15х260 см) были 4-е прутка на 8.Когда они кончились,пошли в дело короткие по 120 см состыкованные при закладке в форму при помощи куска трубки чуть большего диаметра от разобранных железных кроватей.Потом пошли в дело мет.трубы от полдюйма до дюйма,но в форму клал только две.Этот бетонный "самотлив" явился основой многих моих дачных сооружений:шпалера,беседка,сушилка для белья,стационарные парники для овощей и винограда,навес для хранения дров.Ни один столб за 15 лет еще не развалился.Цена вопроса(для моего сечения) 1 ведро цемента М-500,400 плюс 4 ведра песка ну и металл.Если возникнут у кого сомнения насчет надежности столба,особенно крайних,то их можно сделать(для успокоения совести) максимально приближенными к заводской технологии (коробчатого сечения с поперечной перевязкой).Сейчас переносные "сварочники" не дефицит,лишь бы проводка и э/счетчик выдержали нагрузку.Ну не пилить же болты всю оставшуюся жизнь.

*****

Повысить долговечность деревянных столбов можно с помощью обработки нижних концов. Достаточно просто содрать кору, и шпалера простоит дольше. А если еще и обжечь концы паяльной лампой, то такой столб выстоит все 15 лет (если он из акации)
******
Высота столба расчитывается таким образо м, 1/4 в земле-3/4 снаружи. Таким образом 2х метровый столб расчитан на 1.5 метровыйзабор. Для 2х метровой сетки я изготавливаю столбики 2.7м, для 1.2 -1.7м


******

Доска основания опалубки для изготовления столбов: а — с «посадочным местом» в виде треугольника; б — с «посадочным местом» в виде трапеции; 1 — доска основания; 2 — доска опалубки; 3 — скоба для крепления слеги; 4 — арматура.

1. Изготовление опалубки. Лучше всего использовать фанеру. Она легкая, быстро монтируется и быстро собирается. Единственное ее ограничение – это заводская длина, но, как правило, стандартной хватает. Если нет желания приобретать фанеру, но есть лишние доски, то тут будет не намного сложнее. Но у досок есть свое преимущество: они почти не ограничены в длине таковых столбиков, соответственно. Есть пара обязательных нюансов. Чем выше столб, тем он должен быть толще и более армированным (стандартная высота – 3 м, а на армирование пускаются 4 прута, ширина оснований конуса 14 и 12 см). Форма при изготовлении своими руками должна четко придерживаться трапеции. Для этого не потребуется никаких дополнительных инструментов, кроме тех, которые есть в каждом доме.
2. Армирование. Тут четкой технологии нет, но есть 2 точки зрения специалистов, каждая из которых верная.
   Так, в одной из версий следует натягивать армированный каркас на тонкую проволоку. Это позволит произвести заливку за 1 подход. Плюсом такого способа служит возможность заранее четко отрегулировать высоту армирующего уровня, вплоть до миллиметров, тогда как минусом будет являться сложность выставления этого уровня.
   Другая версия самая простая в исполнении, т.к. тут все делается слоями и на глаз. Плюсы заключаются в скорости заливания, тогда как минусом будет служить некоторая погрешность при армировании.
3. Опалубка смазывается отработкой либо застилается полиэтиленом. Необходимо это для того, чтобы цемент не соприкасался с опалубкой и потом столб было легко отделить.

*****

****

старинный советский треугольный столбик. . Размер примерно 11х11х10см длина около 180-200см , внутри 3 продольных арматурины, соединенные поперечинами. Вес около 15-20кг. Прочный.

*****

без пропарки опалубку раньше 3 суток, а лучше 7, не снимают, риск появления трещин 50%. По нормам с монолита при рабте без ускоряющих присадок опалубку и маты вообще только через неделю снимают

****

столбики с предварительно напряжённой армаатурой, размеры 100х100х2500 мм шесть струн 3мм спец проволоки, размер под сетку 65х65х2000 мм четыре струны, формы блоками по пять штук, каждая форма в виде небольшого конуса к верху разница 10мм, металл 1,5 мм холоднокатанный гнутый на гибочном, по торцам сьёмные крышки с отверстиями под проход проволоки,на пять больших столбиков ровно мешок цемента

Українська література ХХ століття пройшла різні етапи і періоди: революційний, воєнний, післявоєнний, пострадянський. Кожний етап характеризується своїми особливостями, своїми літературними героями. У даній роботі спробуємо розглянути ХХ століття України у літературному розрізі.

Традиційно вважається, що зачинателем українського модернізму був Микола Вороний. Готуючи в 1901 р. альманах "З-над хмар і долин" (вийшов у 1903 р.), М.Вороний опублікував у "Літературно-науковому віснику" відкритий лист до українських письменників, в якому закликав надсилати твори, в яких були б "усунуті набік різні заспівані тенденції та вимушені моралі", де було б "хоч трошки філософії, де хоч клаптик яснів би … блакитного неба". М.Вороний вважав неприйнятними для свого альманаху примітивні побутово-етнографічні та натуралістичні, спрощено тенденційні твори. Основна думка висту­пу М.Вороного виділялася чітко: він закликав писати інакше, "по-сучасному", оновлювати літературу, виходячи насамперед із суто художніх вимог і завдань. Тим часом молодші автори, передусім ті, що складали ядро групи "Молода муза", наголошували, що кризу в літературі спричинив "тенденційний реалізм" І.Нечуя-Левицького, П.Мирного, І.Карпенка-Карого та ін., у яких "кожну описану подію можна було сконтролювати метром і кожну їхню тенденцію – звичайним розумуванням". Щоб вийти з цієї кризи, треба стати на інший шлях: "Воля і свобода в змісті й формі, щирість у почуваннях людських і в тонах природи". Оскільки молодомузівці художню красу намагалися цілком відмежувати від суспільно-патріотичних мотивів, І.Франко вважав, що цей шлях веде "літературу в якийсь глухий кут, де можна хіба що повіситись" .

Оскільки український реалізм початку ХХ століття був здебільшого народницьким, "селянським" реалізмом, остільки антинародництво стало важливою засадою модерністів. Прозвучали заклики до оновлення і розширення проблемно-тематичного діапазону, відходу від переважно селянської тематики, характерів, зрештою, мови, лексики. Нарешті, на противагу народницькому реалізмові, модернізм відстоював пріоритет індивідуального над колективним, права особистості, а не абстрактні інтереси суспільства, в жертву яким приносилися особисті пориви.

Революція 1917 р. сповнила культурну діяльність України відчут­тям новизни, свідомістю звільнення від старого світу та його обмежень. Поставали складні невідступні питання про те, в якому напрямі слід розвиватись українській культурі, на які взірці їй належить орієнтуватись і якою бути взагалі. Це був час пошуків і сподівань. Натхнені відчуттям влас­ної місії та зростаючою аудиторією, письменники, худож­ники й учені з захопленням поринули у створення нового культурного всесвіту.

Ніде так не виявлялися ці свіжі настрої, як у літе­ратурі. Марксистські письменники пропагували думку, згідно з якою для здійснення своїх завдань революція, крім суспільно-політичної сфери, повинна сягнути і в область культури. Тобто буржуазне мистецтво і мислення минуло­го необхідно замінити новим, пролетарським, мистецтвом.

Спроба створити пролетарську культуру в Росії призве­ла до виникнення літературної організації "Пролеткульту", що спиралася на дві корінні засади: по-перше, пролетарсь­ку культуру можна створити, відкинувши традиції й зраз­ки минулого; по-друге, у творенні цієї культури повинні брати участь народні маси. Ототожнений із культурою ро­сійського міста, "Пролеткульт" не мав великого впливу серед українців. Однак його ідеї зробили свою справу в процесі виникнення в Україні так званих масових літера­турних організацій.

У 1922 р. в Харкові під керівництвом Сергія Пилипенка з'явилася перша з масових літературних організацій — "Плуг". Заявивши, що для мас треба створювати таку літе­ратуру, яку вони хочуть, ця організація заснувала мережу письменницьких гуртків, котра незабаром охопила 200 письменників і тисячі початківців. Один із діячів органі­зації так висловив ставлення до мистецтва: "Завдання на­шого часу в царині мистецтва полягає в тому, щоб призем­лити мистецтво, зняти його з п'єдесталу на землю, зроби­ти його потрібним і зрозумілим для всіх". Через рік Василь Еллан-Блакитний організував літературну групу "Гарт", що також прагнула працювати для створення пролетарської культури на Україні. У групу входили Костянтин Гордієн­ко, Олександр Довженко, Олесь Досвітній, Михайло Йогансен, Олександр Копиленко, Іван Микитенко, Валер'ян Поліщук, Володимир Сосюра, Іван Сенченко, Павло Ти­чина, Микола Хвильовий та ін.

Поряд із цими марксистськими організаціями виника­ли також невеликі групи ідеологічно нейтральних або "непролетарських" письменників та художників.

У період українізації особливо виділяється київська літе­ратурна група "неокласиків", яку очолював Микола Зеров. До її складу входили Михайло Драй-Хмара, Павло Филипович, О. Бургардт (Юрій Клен), Максим Рильський. Блис­куче освічені люди, вони володіли багатьма іноземними мо­вами, створювали численні переклади світової класики, ак­тивно протистояли "Пролеткульту". "Неокласики" орієнтувалися на поєднання національних традицій і дос­віду світової та європейської літератури.

Естетичні погляди "неокласиків" поділяв М.Хвильовий, який виступав проти хуторянства й "масовізму" у літера­турі. Його публіцистика ("Камо грядеші?", "Думки проти течії") відіграли значну роль у розвитку українського літе­ратурного процесу. Стаття "Україна чи Малоросія?" 1926 р. була вилучена з літературного обігу, її опубліковано лише 1990р.

У 1925 р. після розпаду "Гарту" частина його членів (серед них Микола Куліш, Павло Тичина, Микола Бажан, Петро Панч, Юрій Яновський та Іван Сенченко) утвори­ли елітарну літературну організацію "Вапліте" ("Вільна академія пролетарської літератури") на чолі з Миколою Хвильовим.

Противниками "Вапліте" були не лише Пилипенко та інші прихильники "Плуга". З критикою "буржуазно-націоналістичної ідеології" виступило тодішнє комуністич­не керівництво України. Навіть Сталін вказав на небезпе­ку поглядів М.Хвильового. Для боротьби з поширенням націоналістичних ідей у літературі у 1927 р. було створено прорадянську організацію ВУСПП (Всеукраїнська спілка пролетарських письменників) і посилено контроль комуніс­тичної партії за літературною діяльністю.

У розпал цих подій з'являються літературні твори ви­сокого ґатунку — П.Тичини га М.Рильського. Одразу ж після виходу в 1918 р. збірки "Сонячні кларнети" П.Тичина здобув широке визнання. Продемонстроване ним у та­ких наступних збірках, як "Замість сонетів і октав", "Вітер з України", мистецьке володіння словом не лишало сум­ніву в тому, що твори Тичини є справжньою віхою в роз­витку української поезії. Поезії Максима Рильського, що публікувались у збірках "Під осінніми зорями", "Синя далечінь", "Тринадцята весна", були стриманими, філо­софськими й глибоко вкоріненими у класичні традиції Заходу. Серед багатьох інших поетів того часу на особливу увагу заслуговують Микола Зеров, Павло Филипович, Михайло Драй-Хмара, Євген Плужник, Володимир Сосю­ра, Микола Бажан і Тодось Осьмачка.

Головними темами прозових творів були наслідки ре­волюції та громадянської війни в житті людини і суспіль­ства. У "Синіх етюдах", що пройняті тонким почуттям слова, симбіозом романтичності й грубого реалізму, Ми­кола Хвильовий оспівує революцію, в той час як в "Осені" і "Я" він відображає її суперечності й своє зростаюче по­чуття розчарування нею. В таких творах, як "У житах", Гри­горій Косинка майстерно змальовує рішучість селян у бо­ротьбі з чужоземцями. У романі "Місто" скептично-містич­ний Валер'ян Підмогильний описує, як українському селянинові безбідно жити в чужому для нього місті завдя­ки тому, що він відмовляється від кращих селянських цінностей. У своєму творі "Із записок холуя" майстер са­тири Іван Сенченко висміює безхребетних лакиз, що їх породжував радянський лад. У романі Юрія Яновського "Чотири шаблі" з його яскравими описами селян-партизан проступає дух запорозьких козаків. Але неперевершеним щодо популярності був Остап Вишня, дотепні гумо­рески якого читали мільйони людей.

Серед драматургів найвидатнішою постаттю був Мико­ла Куліш. Три його п'єси — "Народний Малахій", "Мина Мазайло" і "Патетична соната" — викликали сенсацію своєю модерністською формою і трагікомічним трактуван­ням нової радянської дійсності, російського шовінізму, "малоросійської" ментальності, анахронічного українського націоналізму, духовної незрілості комуністів-доктринців.

У цей період сталися показові зміни у відносинах між українським Заходом і Сходом. Якщо на межі століть га­лицькі видання відкривали свої шпальти для письменників з Наддніпрянщини, то в 20—30-ті роки східноукраїнська преса широко публікує галицьких та буковинських авторів. А в Харкові створюється письменницька спілка "Західна Україна" з однойменним журналом, яку після повернення з Америки очолює Мирослав Ірчан. Імена Ярослава Галана, Степана Тудора, Петра Козланюка, Ярослава Кондри, Олександра Гаврилкжа, Василя Бобинського, Катерини Гриневичевої, Мирослави Сопілки розмаїто репрезентують літературно-мистецькі пошуки західноукраїнських авторів.

Новаторським талантом у Західній Україні вирізнявся поет-імажиніст Богдан-Ігор Антонич. Привертають увагу філософським осмисленням буття збірки "Три перстені", "Книга Лева", "Зелена Євангелія", "Ротації". Творчість Б.-І. Антонича співзвучна з поезією П.Тичини.

Неоднозначним є розвиток літературного процесу пострадянського періоду ХХ століття. Продовжують творити письменники й поети старшого покоління: І.Драч, Р.Іваничук, П.Загребельний, Л.Костенко, Ю.Мушкетик, Б.Олійник, Д.Павличко. Проте література відчуває на собі тиск ринку, вона змушена йти за читачем (покупцем). Ця тенденція сприяє розвитку масової та популярної літератури, переважно російськомовної. Розквітають такі жанри, як фантастика, детектив, любовно-авантюрний роман. Відомими далеко за межами України письменниками-фантастами є Генрі Лайон Олді (колективний псевдонім Д.Громова та О.Ладижинського), А.Валентинов, М. та С.Дяченки, майстром любовно-авантюрного жанру вважається Симона Вілар (Н.Гавриленко). 

Поки що можна констатувати слушність думки визначного українського консерватора початку ХХ ст. В.Липинського, який в "Листах до братів – хліборобів" змалював картину проблематичності формування повноцінної нації на території, що здобула незалежність не шляхом принципової визвольної боротьби, а внаслідок розпаду метрополії. Однак останніми роками інерційність мислення і рудименти старого життя усе далі відходять в минуле, а в сучасному культурному житті України можна відзначити обнадійливі позитивні тенденції, які віддзеркалюють процес національного духовного відродження українського народу.

Можна виділити декілька чинників, що впливатимуть на подальший розвиток української культури, а саме: 1) поглиблення національного самопізнання та самоусвідомлення; 2) створення умов для існування, розвитку, співпраці та змагання розмаїтих філософських, релігійних, літературних, образотворчих, музичних течій, напрямів, шкіл, тобто дійсне ствердження свободи духовної творчості; 3) врахування світового культурного досвіду, усвідомлення власної національної культури як ланки світового культурного процесу, співучасть у світовому культурному обміні за умов визнання пріоритету загальнолюдських цінностей та усвідомлення землі як спільного дому усього людства; 4) всебічне використання резервів національної культурної традиції, можливостей національної ментальності, орієнтація на створення оригінальних культурних цінностей, що мають не лише національне, але й загальнолюдське, світове значення, адже останнє і є критерієм зрілості культури.

Зараз поки що важко передбачити конкретні форми, яких набуде культура в умовах національно-державного відродження. Але провідною тенденцією, мабуть, буде розкріпачення творчості, збагачення мистецького арсеналу, посилення новаторських тенденцій і водночас звертання до джерел національної традиції як до школи художнього мислення.

Однією з актуальних проблем на сьогодні є державна підтримка національної культури. Продумана система державного протекціонізму стосовно української національної культури, яка б не порушувала інтереси інших національних осередків України і не суперечила загальнолюдським принципам, державна підтримка культур національних меншин – ось один з необхідних напрямів національно-духовного відродження нашої держави. Особливої уваги потребує українізація різних форм масової культури, сучасної індустрії розваг, а також тих новітніх видів та жанрів культури, які з різних причин не розвиваються в Україні або втратили національну визначеність (телевізійні жанри, оперета, різні форми відеокультури).

КАПУСТА СУПРИН ПЕКИНСКАЯ F1 (SG) 2500 СЕМЯН

Гибрид ранней капусты. Срок созревания гибрида – 55-60 дней. Кочаны светло-зеленого цвета красивой цилиндрической формы, средняя масса которых 1,5-2 кг. Норма высадки 75 тыс/га. Гибрид предназначен для выращивания в осенний период для длительного хранения. Требует повышенных норм кальция в процессе выращивания. Устойчивый к кили и стрелкованию. Во время хранения сохраняет свой зеленый окрас. Отличается хорошей полевой устойчивостью. Цена:  152,00  грн. Производитель: Syngenta Seeds, Швейцария Другие товары этого производителя

http://10sotok.com.ua/semena-kapusty/pekinskaya-kapusta-parkin-f1.html
http://www.ukrsemena.com/product_info/info/p11878_kapusta-suprin-pekinskaja-f1-sg-2500-semjan.html

люцерна посіяна приблизно на 8 сотках, а може й більше. Пішло менше 2-х кг. Сіяла ручною на колесчаті сівалкою польского виробництва. Між рядочками 5 см. Вчасно пішов дощ і зараз вона як щіточка. 

1830 в Маньківці проживало 2600 чоловік православних і 14 католиків.

1838 в Маньківці створено військове поселення. Вона стала центром п'ятої сотні Києво-Подільського округу військових поселень. Тут містився штаб другого гусарського полку, взвод кавалерії та волосна управа. Селян перетворили у військових поселенців, вони відбували військові обов'язки, обробляли землю, забезпечували себе і армію продовольством. Тут було зведено 14 казарм і 12 — допоміжних приміщень. Розпочалося перепланування вулиць і створені нові: Офіцерська, Робоча, Миколаївська, Михайлівська, Довга.

1840 у військовому містечку створено школу кантоністів, де навчалися діти поселенців. Учні носили спеціальний одяг, разом із батьками силувані до муштри. Школа готувала унтер-офіцерів для військовою поселення: всі хлопці віком від 7 до 18 років вважалися кантоністами, яких після завершення навчання віддавали на 20 років на службу. 1858 військове поселення ліквідовано і селяни отримали новий залежний статус — державний селянин.

Тільки 27 вересня 1860 року в Маньківці окупаційна російська влада відкрила трирічну школу. Гроші на утримання учителя та школи вносили самі селяни — залежно від кількості в кожного з них землі. Після Земської реформи 1876 засновано двокласне училище.

Для лікування жителів Маньківки і навколишніх сіл 1861 року при волосній управі відкрито приймальну палату з фельдшером і акушеркою.

Згідно з люстраційним актом 10-го перепису населення в липні 1872 року в Маньківці проживало 1437 душ, з них місцевих жителів — 1254, відставних солдатів — 183. Дворів налічувалось 562, в тому числі 142 — відставних солдатів. Отже за сто років після анексії міста Російська імперія зменшила населення Маньківки удвічі.

Після того, як у 1891 році стала до ладу залізнична колія Христинівка — Шпола, а в 1899 році було збудовано Іваньківський цукровий завод, почали зростати посіви цукрових буряків.

20 століття[ред. • ред. код]
1900 в Маньківці нараховувалося 937 дворів з населенням 4156 чоловік. Основним їх заняттям було землеробство. Селянам належало 5280 десятин землі, церкві — 72. Безземельних було 42 господарства, 35 володіли наділами більше 10 десятин кожне. То го ж року в селі діяло три школи: двокласне училище з п'ятирічним сроком навчання та дві церковнопарафіяльні школи з трирічним терміном навчання. З 15 вересня 1910 року почало працювати чотирикласне училище з 2 учителями те 38 учнями.

На початку XX століття в Маньківці діяли олійня, 2 млини, 10 вітряків, 2 кузні[2]. Після 1907 року в селі відкили дільничу лікарню на 10 ліжок, яка обслуговувала 29 сіл. Її штат складався з лікаря, двох фельдшерів, акушерки.

Столипінська аграрна реформа загострила суперечності на селі. Не маючи засобів виробництва, бідні селяни продавали свою землю заможнішім. Так наприкінці 1912 року в селі налічувалось 64 безземельні господарства, 64 родинам належало до однієї десятини землі, 110 від шести до семи десятин, 35 родин мали десять і більше. Худобу мало 141 господарство[3].

В роки Першої світової війни багато маньківчан мобілізували до московської імперської армії. У місті понад 200 героїв Першої світової війни, загиблих на фронті. Солдати, які поверталися з фронту, вели серед них відповідну агітацію. Протягом 1917 року провокатори влаштовували сутички за землю та ліс. 24 жовтня та 2 грудня цього року війська наводили порядок силою зброї.

Доба УНР та комуністична окупація[ред. • ред. код]
1917 Маньківка увійшла до складу УНР. У 1918 агенти ленінської РСДРП робили спробу захопити владу у місті, але безуспішно. В числі пособників більшовизму значаться ветерани Першої світової війни: Й. А. Галай, Ф. Ф. Дарієнко, М. В. Кравченко, А. С. Микитенко.

1920 Маньківка остаточна зайнята російськими комуністами. Тоді тут було 1321 господарство і проживало 5780 чоловік. Нова влада зробила повітовий центр УНР райцентром. Тут знову відкрите поштове відділення. 1929 почали демонструвати кінофільми. Одночасно комуністичні банди почали масовий терор проти незалежних сільських господарств. Силою зганяли у колгоспи: Постишева, Петровського, «Перемога», Шевченка, Куйбишева. Зловісна іронія вгадувалася у назві колгоспу «За краще життя» після початку комуністичного голодомору. У Маньківці убиті голодом 1932–1933 переважно діти та немічні люди.

Колгоспи незаконно загарбали 4802,6 га сільськогосподарських угідь, в тому числі 2706 га орної землі, 158 коней, 23 сівалки та інший реманент. Частину награбованого було повернуто законним власникам після вигнання сталіністів 1941 року.

Утворено Потаську машино-тракторну станцію, яка працювала тільки на комуністичні колгоспи.

1935 році в спустошеній голодомором Маньківці створено автоколону, яка мала 50 вантажних автомобілів. В цьому ж році відкрито радіовузол. На початку 1935 року почала виходити районна газета.

В 1939 році село електрофіковане. Електрострум дала Буцька ГЕС.

Рецепт комбикорма для индюшат 

С 1-го по 30-й день: пшеница - 1,5, кукуруза - 2,1, горох - 0,6, жмых (макуха) подсолнечника - 3 кг, сухое молоко - 500 г, дрожжи кормовые - 1 кг, рыбная мука - 1 кг, 1-проц. витаминный премикс - 100 г, мел - 200 г. 

С 31-го по 90-й день: пшеница - 1,6, кукуруза - 2,2, горох - 1, жмых (макуха) подсолнечника - 2,8 кг, дрожжи кормовые - 1 кг, рыбная мука - 1 кг, 1-проц. витаминный премикс - 100 г, мел - 0,3 г. 

С 91-го по 120-й день: пшеница - 1,5, кукуруза - 4, горох - 600 г, жмых (макуха) подсолнечника - 2 кг, дрожжи кормовые - 600 г, рыбная мука - 1 кг, мясокостная мука - 400 г, 1-проц. витаминный премикс - 100 г, мел - 200 г. 

Со 120 по 180-й день: зерно сорго - 2 кг (если нет, заменить пшеницей или кукурузой), кукуруза - 2 кг, горох - 2 кг, шелуха подсолнечника - 2,4 кг, дрожжи кормовые - 0,6 кг, 1-проц. витаминный премикс - 100 г, мел - 300 г. 

Мел только кусковой, так как молотый мел, имеющийся в продаже, непригоден для применения в комбикорм, он предназначен для побелки и имеет добавки, вредные для живого организма. 

http://farmerforum.ru/viewtopic.php?t=21

до моменту початку колонізації Африки європейцями в Південному Судані мало місце панування занде , проте не існувало організованих державних утворень . Арабам і туркам - османам в силу природних географічних бар'єрів також не вдалося підкорити собі цей регіон , завдяки чому південні суданці уникли ісламізації , зумівши зберегти свої етнічні та культурні особливості . Деякий успіх у сфері освоєння південносуданських територій спостерігався в 1820 -х і 1870 -х роках з боку Єгипту , але остаточна їх колонізація була здійснена вже англійцями.

У період існування Англо- Єгипетського Судану , до складу якого входив і Південний Судан , колоніальні влади прагнули обмежити ісламське і арабський вплив на жителів регіону. З цією метою Північ і Південь Судану були підпорядковані окремим адміністраціям , а в 1922 році на пересування між двома регіонами були введені спеціальні візи . Разом з тим англійці насаджували серед жителів Південного Судану християнство , оскільки переважна більшість з них були прихильні анімізму і іншим традиційним віруванням .

Після закінчення Першої світової війни британські колонізатори взяли курс на перетворення Судану в країну - виробника бавовни [ 2 ] . У Судані почала формуватися національна буржуазія.

Британська адміністрація для зміцнення своєї влади, зокрема , заохочувала антиісламські і антиарабські настрої населення суданського півдня , дотримується традиційних вірувань і сповідують християнство [ 2 ] . Таким чином закладалися передумови для майбутніх етнічних і релігійних конфліктів . [Джерело не вказано 312 днів ]

У 1921 році офіцер 9 -го суданського батальйону , син раба з племені дінка Алі Абд аль- Латіф створив першу політичну організацію - « Суданський суспільство об'єднаних племен » , яка вимагала надання незалежності. Вона випустила маніфест , що закликав суданців до збройного повстання.

У ході Другої світової війни , в червні 1940 року , італійська армія , що діяла з території Абіссінії , зайняла частину території Судану , але вже в 1941 році італійці були змушені піти , а Судан став важливою базою британських НД в Африці. Військові частини , набрані з місцевого населення , брали участь у бойових діях в Еритреї , Єгипті , Лівії , Тунісі [ 2 ] .

Участь у війні мало позитивні наслідки для Судану - зростання національної промисловості , активізація політичного життя , поява політичних партій , профспілок , посилення прагнень до незалежності [ 2

гра Незнайка

Азофоска. Азофоска купить. Азофоска оптом. Азофоска цена. Азофоска продажа.

Азофоска NPK 16-16-16

Азофоска 16 16 16 (нитроаммофоска, NPK) – это высокоэффективное экономичное комплексное универсальное удобрение, предназначенное для внесения под различные сельскохозяйственные культуры и практически в любые грунты. Высокие результаты препарата объясняются ее составом.

Азофоска состав.
В продукте содержатся фосфор, азот и калий в равных долях – по 16%, а также небольшая примесь серы. Вещества легко растворимы и отлично усваиваются растениями. Сера и азот способствуют повышению питательной ценности урожая, увеличивается содержание масел в плодах и зернах, что благотворно сказывается на продолжительности сроков хранения урожая, а также на способности растений сопротивляться неблагоприятной погоде и некоторым заболеваниям.

Препарат препятствует полеганию зерновых под воздействиями негативных факторов окружающей среды. Азофоска выпускается в негигроскопичных гранулах (1-4 мм), не слеживающихся, рассыпчатых, с этой целью обработанных специальными поверхностно-активными веществами (ПАВ). Содержание полезных веществ в гранулах – 40%. Этот высокий показатель позволяет расходовать минимум удобрения.

Удобрение азофоска удерживается в грунте длительное время, не вымываясь водной средой. Все эти преимущества позволяют широко использовать азофоску в любой отрасли растениеводства, садоводства, выращивании зерновых, цветочных и декоративных сельскохозяйственных культур. Это удобрение имеет широкое использование под бобовые, зерновые и различные садовые культуры.

Азофоска применение. Азофоска инструкция. Подкормка азофоской.
При использовании на газонных покрытиях азофоска вноситься равномерным разбрасыванием на поверхности почвы из расчета 3-4 кг удобрения на 100 м2, или 30-40 граммов на 1 м2. После подкормки для поступления питательных элементов к корням растения газон необходимо полить.
На мятликовых газонах регулярность внесения азофоски будет выше, чем на всех остальных.

Не рекомендуется использовать азофоску в качестве осеннего удобрения.

Срок годности - не ограничен. Условия хранения - сухое место без доступа влаги.

Азофоска или Нитроаммофоска (N:P:K = 16:16:16) - высокоэффективное полное минеральное удобрение, содержащее в усвояемой форме основные питательные элементы, необходимые для роста и развития растений - азот, фосфор, калий. Особенно эффективно на глиняных, песчаных и торфяно-болотных почвах. Азофоску вносят до посева и дополнительно при посеве в рядки. Количество удобрения при весенней перекопке почвы составляет от 30 до 40 г. на каждый квадратный метр почвы.

Азофоска (Нитроаммофоска) – раздел компании здесь link text

Нитроаммофоска, сложное минеральное азотно-фосфорно-калийное удобрение. Содержит 50—54% N, P2O5 и K2O, выпускается в гранулах. Состоит из аммиачной селитры link text , аммофоса link text , диаммофоски link text , хлористого аммония, сульфата аммония link text и калийной селитры, получаемых в едином технологическом процессе при взаимодействии аммиака, азотной и фосфорной кислот, с добавлением хлористого калия и сульфата калия. Азофоску применяют как основное и припосевное удобрение под все культуры.

Нитроаммофоска – высокоэффективное гранулированное азотно-фосфорно- калийное удобрение с высоким и различным соотношением питательных элементов. Представляет собой гранулы светло- розового цвета. Не слеживается, обладает 100% рассыпчатостью, негигроскопична. Все соли, входящие в состав нитроаммофоски, растворимы в воде. Высокая концентрация питательных элементов, составляющая не менее 40% (в суме азот, фосфор, калий), позволяет значительно сократить (в сравнении с простыми удобрениями) расходы на перевозку, хранение и внесение в почву.

Физико-химические особенности нитроаммофоски (16:16:16)

Показатели
Параметры
Усвояемые фосфаты ( P2O5), не меньше, % 16
Водорастворимые фосфаты ( P2O5), не меньше% 12
Общий азот, не меньше, % 16
Нитратный азот, не меньше, % 6,5
Калий, не меньше, % 16
Вода, не больше, % 0,7
Гигроскопическая точка, % при t =25 ºC 59-62
Насыпная плотность, т/м³ 1,0-1,05

Азофоску вносят в качестве основного и припосевного удобрения на всех типах почв под все сельскохозяйственные культуры. Очень высокая агрохимическая и экономическая эффективность прослеживается при условиях прикорневой подкормке растений локально- ленточным способом на глубину 8-10 см. Наиболее эффективны эти удобрения на черноземах и почвах тяжелого гранулометрического состава. Благодаря разнообразию выпускаемых марок нитроаммофоски удобрение может быть подобрано индивидуально, с учетом особенностей типа почвы и выращиваемой культуры. Оптимальные нормы внесения для полевых культур 200-400 кг/га.

Большинство ученых пришли к выводу, что максимальный урожай зерна кукурузы обеспечивает полное минеральное удобрение. В этом отношении имеет ценность нитроаммофоска (азофоска) . Это удобрение обеспечивает существенную прибавку урожая зерна, как при внесении под культивацию до посева по 200 кг/га, так и при посеве по 100 – 125 кг/га в физическом весе.
Высокие прибавки урожая зерна, получаемые за счет припосевного внесения нитроаммофоски, дают основание считать этот способ применения комплексного удобрения более рациональным.

Азофоска (16:16:16) производится путем аммонизации смесейазотной и фосфорной кислот. Обра­зуются аммиачная селитра и аммофос или диаммофос (в зависимости от степени аммонизации). Раствор упаривают и добавляют в негохлористый калий, затем перемешивают, подсушивают и гра­нулируют. Содержание N, Р₂О₅ и К₂0 составляет по 16—17%. Эти удобрения почти не содержат балласта (кроме примесей, имеющихся в экстракционной фосфорной кислоте и хлориде калия). Содержание водорастворимых фосфатов 90% и более против 55% в нитрофосках. Применяют азофоску в виде припосевного и основного удобрения. Эффективность их близкая при равных дозах NPK и одинаковых способах внесения.

Комплексное удобрение "Азофоска 16-16-16" -это сложное гранулированное минеральное удобрение, содержит в легкоусвояемой форме три основных питательных элемента обеспечивающих сбалансированное питание растений - азот 16%, фосфор 16%, калий 16%, применяется под все выращиваемые культуры на всех видах почв. 

Азофоска применяется в различных климатических зонах под все культуры и на любых типах почв в заделку - для основного, предпосевного и местного внесения, а также для подкормки. Удобрение особенно эффективно на глиняных, песчаных и торфяно-болотных почвах. 

Способ применения: - при перекопке 30-40 г (1-1,5 ст.л) на 1м² - под плодовые культуры – ранней весной вокруг приствольного круга 40-50 (1,5ст.л) - под ягодные кустарники – 30г/м² - жидкие подкормки 30-40 г (1,5 ст.л) на 10л воды проводят 2-3 раза в течении сезона с интервалом 20-30 дней. Первая жидкая подкормка через 20 дней после посадки. 

Азофоска не гигроскопична, нетоксична, невзрывоопасна. 

Применение аммиачной селитры: 

Аммиачную селитру используют под все культуры во всех земледельческих зонах при основном внесении в рядки при посеве и в качестве подкормки. При рядковом внесении под картофель, свеклу и т.д. хороший эффект получается при совместном внесении с фосфором и калием. Используют это удобрение и для подкормки озимых зерновых и пропашных культур. Нитратная часть удобрения создает опасность миграции азота по профилю, поэтому на легких почвах, в зоне достаточного и избыточного увлажнения, при орошении в качестве основного удобрения аммиачную селитру рекомендуют вносить весной при предпосевной обработке почвы. Но в наибольшей степени вероятность потери азота за счет вымывания уменьшается при использование удобрения в качестве подкормки, приуроченной к периоду максимального потребления растениями. На известковых почвах способствует подкислению почвы. 

Аммиачная селитра вносится как основное удобрение с заделкой под почву (10-20 г на 1 кв.м), и используется для внеподкорневых подкормок (50 г на 100 л воды на 100 кв.м). 

Аммиачную селитру вносят по всей проекции кроны деревьев и кустарников. 

 

Аммиачную селитру можно вносить, рассыпая ее по поверхности, затем следует обильно полить. Можно также вносить и в растворенном виде, но полив обязателен и в этом случае. Нельзя смешивать с торфом, опилками, соломой и др. органическими материалами, так как может быть самовозгорание. Аммиачную селитру нельзя смешивать также с простым суперфосфатом, с известью, доломитом, мелом, навозом 

При использовании под деревья и кустарники органических удобрений дозы внесения аммиачной селитры снижают на одну треть или наполовину в зависимости от количества внесенной органики. Дозы удобрений снижают также наполовину на молодых посадках и при удобрении еще неплодоносящих деревьев и кустарников. 

Запрещено аммиачную селитру вносить под огурцы, кабачки, патиссоны и тыкву, так как способствует накоплению нитратов! 

В этой теме можно оставить дополнения и комментарии, отзывы о своем использовании аммиачной селитры в саду и огороде. 

Аммиачная селитра (NH4NO3) — универсальное азотное удобрение, содержащее 34,4% азота.

Выпускается в гранулированном виде. Хорошо растворимо в воде. Быстро усваивается растениями.

По эффективности оно занимает первое место среди азотных удобрений.

Аммиачная селитра может применяться на всех типах почв и под все сельскохозяйственные культуры. Вносят ее как основное удобрение и в подкормку. Особенно эффективно внесение в подкормку под озимые зерновые культуры, обеспечивающее прибавку урожая от 3 до 5 ц на 1 га.

Под основную обработку почвы аммиачную селитру вносят в дозах до 3,0 ц/га, в подкормку — 1,0-2,0 ц/га.

В аммиачной селитре половина азота, содержащегося в нитратной форме, легко мигрирует по профилю почвы, поэтому на хорошо дренированных почвах легкого гранулометрического состава в районах достаточного или избыточного увлажнения и орошения аммиачную селитру нужно вносить в период наибольшего потребления азота растениями. Это предотвращает потери азота за пределы корнеобитаемого слоя почвы и способствует повышению коэффициента его использования растениями Эффективно применять аммиачную селитру совместно с фосфорными и калийными удобрениями, но смешивать их рекомендуется только перед внесением в почву. На легких по механическому составу почвах аммиачную селитру рекомендуется вносить перед посевом под культивацию.

Преимущества применения аммиачной селитры

1. Регулирует рост вегетативной массы
2. Увеличивает содержания белка и клейковины в зерне
3. Повышает уровень урожайности культур
   Аммиачная селитра вносится осенью 70-100 гр. На 1 м2 под глубокую перекопку почвы, а также для корневой подкормки растений в дозе 20-25 гр. на 1 м2 через 10-12 дней после проживания рассады, перед цветением, после нее, а также в период плодообразования.

ДОЗЫ ВНЕСЕНИЯ:
Основное внесение (под возделывание почвы):
Озимые и яростные зерновые, рапс 1.5-2 кг на сотку
Картофель, сахарная и кормовая свекла 2-3 кг на сотку
Морковь, лук, капуста, томаты, перец, огурцы 1,5-2,5 г на 1 кв. м
Подпитка (доза на одно внесение):
Зерновые, рапс 1 кг на сотку
Картофель, сахарная и кормовая свекла кукуруза 1-1.5 кг на сотку
Малина, клубника, розы, томаты перец, капуста 10 г на 1 кв. м

Цветные деликатесы.

Наиболее ценна и богата витаминами свежая, прямо с куста смородина. Если вы любите кушать свежие ягоды, то выбирайте сорта с вкусными плодами. Из сортов с белой ягодой моей семье очень нравятся по вкусу: Сахарная, Умка, Уральская белая, Баяна, Примус, Снежана. Эти сорта имеют сладкие и довольно крупные ягоды. Хотя вновь повторю, что размер ягод очень сильно зависит от питания и обрезки растения.
Среди сортов с розовой ягодой высокой сладостью и отличным вкусом выделяются: Роза, Роза Чаир, Уральская красавица,Розита, Любава. Мимо кустов этих сортов невозможно пройти, чтобы не сорвать и не скушать их крупные ягоды. А, начав кушать, уже трудно остановиться – настолько они вкусны и приятны. Ягоды этих сортов первыми покидают прилавок, так как покупатель не в состоянии устоять перед красивейшим видом крупных ягод. А, попробовав их сладкий вкус, никто даже не торгуется.
Существующий в настоящее время ассортимент сортов с темной ягодой не велик. Но, на мой взгляд, ценность их для домашнего сада выше, чем многих сортов с красной ягодой. Среди сортов с темно-вишневой ягодой высокими вкусовыми качествами отличаются: Виксне, Улюблена, Львовянка, Святкова. Первые три сорта, как и сорта с белой и розовой ягодой, слаще, так как у них высокий сахаро-кислотный индекс и низкое содержание органических кислот - меньше 2%. За счет этого они слаще и вкуснее почти всех сортов с ярко красной ягодой.
Из большого списка сортов с красной ягодой, имеющегося в моей коллекции, по высоким вкусовым качествам отмечу следующие сорта: Каскад, Ласуня, Душечка, Львовская сладкая, Святомихайловская, Ася, Дарница, Троицкая, Выборова, Самбурская. Все они достойны расти в любительских садах и радовать крупными и вкусными ягодами. Сортами Ласуня, Троицкая, Дарница интересуются даже иностранные питомники.

Таблица 1 - Характеристика сортов смородины чёрной (1990...2010 гг.) (* - сорта селекции ВНИИСПК)
Сорт
Число лет изучения
Сумма сахаров, %
Титруемая кислотность, %
СКИ


Багира
3
10,76
2,52
4,3

Бен Ламонд
3
7,80
3,30
2,4


Блакестон*
6
8,40
2,46
3,4

 Велой
-
8,71
2,73
3,2

Вернисаж
3
10,37
3,18
3,3

Вира
2
9,93
3,02
3,3

Владимирская
4
10,26
3,09
3,3

Володинка
3
8,56
2,71
3,2

Галинка
3
7,96
3,33
2,4

Гамма*
10
8,67
2,69
3,2

Гетьманская
4
9,01
2,90
3,1

Грация *
7
8,05
2,62
3,1

Дачница*
3
9,31
2,12
4,4

Десертная Огольцовой*
7
11,60
2,44
4,8

Добрыня
4
7,91
2,22
3,6

Ершистая*
8
8,56
3,41
2,5

Жемчужина
5
9,39
2,30
4,1

Загляденье*
8
8,61
2,98
2,9

Зарянка
3
9,10
2,75
33

Зеленая дымка
3
10,12
2,69
3,8

Зоря галицкая
3
9,62
3,31
2,9

Зуша*
5
8,66
3,05
2,8

Изюмная
6
9,93
2,80
3,5

Искушение
7
9,47
3,02
3,1

Казацкая
2
9,53
2,45
3,9

Катюша
6
8,06
3,02
2,7

Кипиана*
8
7,07
2,46
2,9

Краса Алтая
5
7,26
3,00
2,4

Креолка
6
7,38
2,71
2,7

Ксюша
2
8,41
2,78
3,0

Купалинка
3
8,38
2,79
3,0

Лабильная
2
10,44
2,96
3,5

Ладушка*
6
10,54
2,35
4,5

Лама
3
8,72
3,00
2,9

Лебедь
4
8,23
3,35
2,5

Лентяй*
7
9,03
2,70
3,3

Маленький принц
3
9,46
2,41
3,9

Машенька
3
8,25
2,93
2,8

Минай Шмырёв
15
8,92
2,57
3,5

Монисто*
5
8,14
3,48
2,3

Муза
3
8,76
3,27
2,7

Муравушка*
5
8,64
2,82
3,1

Надина*
7
7,84
3,03
2,6

Намять Бардова
3
10,31
2,31
4,5

Нестор Козин
2
8,33
2,49
3,3

Оазис*
6
8,76
3,71
2,4

Орловия*
6
7,58
3,51
2,2

Орловская серенада*
10
8,64
2,94
2,9

Орловский вальс*
7
8,17
3,08
2,7

Орфей
4
8,27
3,41
2,4

Отело
3
8,46
2,69
3,1

Очарование*
7
9,26
3,18
2,9

Памятная
4
10,12
3,93
2,6

Память Равкина № 1
2
9,59
2,68
3,6

Память Равкина № 2
3
9,02
2,61
3,5

Пегас
3
8,93
2,74
3,3

Перун
5
10,05
2,85
3,5

Подарочная
2
7,02
3,17
2,2

Поэзия
3
10,03
2,29
4,4

Ранняя десертная
3
9,32
2,89
3,2

Санюта
3
8,88
2,72
3,3

Светлая
2
9,10
237
3,8

Севчанка
3
6,60
2,90
2,3

Селеченская
3
10,01
2,40
4,2

Сибилла
3
8,02
2,48
3,2

Сокровище
7
7,68
2,93
2,6

Софья
5
7,76
3,25
2,4

Стройная
3
9,29
2,50
3,7

Сюита киевская
3
9,75
3,11
3,1

Татьянин день
3
9,68
2,81
3,4

Титания
2
9,24
2,90
3,2

Тритон
2
10,62
2,80
3,8

Факел
2
8,57
2,63
4,7

Фатерленд
3
8,85
2,83
3,1

Церера
3
9,14
3,17
2,9

Челябинская
3
8,98
3,08
2,9

Черешнева
5
10,05
2,74
3,7

Чёрная вуаль
7
9,17
2,83
3,2

Чёрнеча
3
9,32
2,89
3,2

Чёрнобыльская
3
9,01
2,67
3,4

Чёрный аист
3
10,15
2,85
3,6

Чёрный жемчуг
3
8,99
2,77
3,2

Чудное мгновенье*
3
7,50
3,84
2,0

Шаровидная
3
8,01
3,01
2,7

Ширяевская
3
7,45
3,30
2,3

Экзотика*
3
8,92
2,81
3,2

Элевеста
3
9,99
2,43
4,1

Юбилейная Копаня
4
9,91
3,27
3,0

Среднее по культуре

8,86±0,10
2,87±0,03
3,2±0,06

Минимальное

6,60
2,22
2,0

Максимальное

11,02
3,93
4,8

Коэффициент вариации, V, %

10,9
12,1
18,1