1830 в Маньківці проживало 2600 чоловік православних і 14 католиків.

1838 в Маньківці створено військове поселення. Вона стала центром п'ятої сотні Києво-Подільського округу військових поселень. Тут містився штаб другого гусарського полку, взвод кавалерії та волосна управа. Селян перетворили у військових поселенців, вони відбували військові обов'язки, обробляли землю, забезпечували себе і армію продовольством. Тут було зведено 14 казарм і 12 — допоміжних приміщень. Розпочалося перепланування вулиць і створені нові: Офіцерська, Робоча, Миколаївська, Михайлівська, Довга.

1840 у військовому містечку створено школу кантоністів, де навчалися діти поселенців. Учні носили спеціальний одяг, разом із батьками силувані до муштри. Школа готувала унтер-офіцерів для військовою поселення: всі хлопці віком від 7 до 18 років вважалися кантоністами, яких після завершення навчання віддавали на 20 років на службу. 1858 військове поселення ліквідовано і селяни отримали новий залежний статус — державний селянин.

Тільки 27 вересня 1860 року в Маньківці окупаційна російська влада відкрила трирічну школу. Гроші на утримання учителя та школи вносили самі селяни — залежно від кількості в кожного з них землі. Після Земської реформи 1876 засновано двокласне училище.

Для лікування жителів Маньківки і навколишніх сіл 1861 року при волосній управі відкрито приймальну палату з фельдшером і акушеркою.

Згідно з люстраційним актом 10-го перепису населення в липні 1872 року в Маньківці проживало 1437 душ, з них місцевих жителів — 1254, відставних солдатів — 183. Дворів налічувалось 562, в тому числі 142 — відставних солдатів. Отже за сто років після анексії міста Російська імперія зменшила населення Маньківки удвічі.

Після того, як у 1891 році стала до ладу залізнична колія Христинівка — Шпола, а в 1899 році було збудовано Іваньківський цукровий завод, почали зростати посіви цукрових буряків.

20 століття[ред. • ред. код]
1900 в Маньківці нараховувалося 937 дворів з населенням 4156 чоловік. Основним їх заняттям було землеробство. Селянам належало 5280 десятин землі, церкві — 72. Безземельних було 42 господарства, 35 володіли наділами більше 10 десятин кожне. То го ж року в селі діяло три школи: двокласне училище з п'ятирічним сроком навчання та дві церковнопарафіяльні школи з трирічним терміном навчання. З 15 вересня 1910 року почало працювати чотирикласне училище з 2 учителями те 38 учнями.

На початку XX століття в Маньківці діяли олійня, 2 млини, 10 вітряків, 2 кузні[2]. Після 1907 року в селі відкили дільничу лікарню на 10 ліжок, яка обслуговувала 29 сіл. Її штат складався з лікаря, двох фельдшерів, акушерки.

Столипінська аграрна реформа загострила суперечності на селі. Не маючи засобів виробництва, бідні селяни продавали свою землю заможнішім. Так наприкінці 1912 року в селі налічувалось 64 безземельні господарства, 64 родинам належало до однієї десятини землі, 110 від шести до семи десятин, 35 родин мали десять і більше. Худобу мало 141 господарство[3].

В роки Першої світової війни багато маньківчан мобілізували до московської імперської армії. У місті понад 200 героїв Першої світової війни, загиблих на фронті. Солдати, які поверталися з фронту, вели серед них відповідну агітацію. Протягом 1917 року провокатори влаштовували сутички за землю та ліс. 24 жовтня та 2 грудня цього року війська наводили порядок силою зброї.

Доба УНР та комуністична окупація[ред. • ред. код]
1917 Маньківка увійшла до складу УНР. У 1918 агенти ленінської РСДРП робили спробу захопити владу у місті, але безуспішно. В числі пособників більшовизму значаться ветерани Першої світової війни: Й. А. Галай, Ф. Ф. Дарієнко, М. В. Кравченко, А. С. Микитенко.

1920 Маньківка остаточна зайнята російськими комуністами. Тоді тут було 1321 господарство і проживало 5780 чоловік. Нова влада зробила повітовий центр УНР райцентром. Тут знову відкрите поштове відділення. 1929 почали демонструвати кінофільми. Одночасно комуністичні банди почали масовий терор проти незалежних сільських господарств. Силою зганяли у колгоспи: Постишева, Петровського, «Перемога», Шевченка, Куйбишева. Зловісна іронія вгадувалася у назві колгоспу «За краще життя» після початку комуністичного голодомору. У Маньківці убиті голодом 1932–1933 переважно діти та немічні люди.

Колгоспи незаконно загарбали 4802,6 га сільськогосподарських угідь, в тому числі 2706 га орної землі, 158 коней, 23 сівалки та інший реманент. Частину награбованого було повернуто законним власникам після вигнання сталіністів 1941 року.

Утворено Потаську машино-тракторну станцію, яка працювала тільки на комуністичні колгоспи.

1935 році в спустошеній голодомором Маньківці створено автоколону, яка мала 50 вантажних автомобілів. В цьому ж році відкрито радіовузол. На початку 1935 року почала виходити районна газета.

В 1939 році село електрофіковане. Електрострум дала Буцька ГЕС.