Манькі́вка — селище міського типу, районний центр Маньківського району Черкаської області. Населення близько 8,5 тисяч чоловік.

Селище розташоване в середній течії річки Маньківки за 180 км на південний захід від обласного центру — міста Черкаси та за 5 км від найближчої залізничної станції Поташ.

Походження назви

Назва, ймовірно, походить від кореня манька, що означає «ліва рука», тобто поселення, що розташоване від великого шляху ліворуч. Деякі дослідники вважають, що назва селища походить від імені козака Манька Педоренка, який входив до складу Уманської сотні за реєстром 1649 року. Є перекази, що він був першим жителем даної осади. В інших переказах йдеться про те, що колись тут була корчма, в якій господарювала дружина корчмаря Манька. На її честь і було названо нове поселення.

Не виключено, що назва селища походить від назви річки Маньківка, що тут протікає, а її назва пішла від латинського слова «менк», що означає малий, дрібний, оскільки назви багатьох міст і сіл походять від назви річок. Є ще версія і про те, що Маньківка названа на честь дочки польського короля Стефана Баторія Марії, тобто Маньки.

Історія

В історичних джерелах Маньківка вперше згадується на початку серпня 1622 року.

17 століття

У 1609 році так званиий "Буцький ґрунт" - територія в околиці сучасної Маньківка та на правобережжі річки Гірський Тікич після поділу спадщини магната Юрія Струса досталася його дочці Гелені та удові Малгожаті. Як поселення, вочевидь, було осаджене вірогідно невдовзі потому. Маньківка в 1629 році була великим поселенням і нараховувала 649 дворів, нею володіла вже каменецька старостина Ельжбета Калиновська, тобто тут проживало близько трьох тисяч чоловік. На той час це було середнє містечко.

У 1638 році чернігівським воєводою Мартином Калиновським було здано гданському купцеві в оренду за 119 тисяч злотих Маньківську, Уманську, Буцьку та інші буди з правом широкого виробництва поташу.

З 1648 року Маньківка — сотенне містечко Маньківської сотні Уманського полку. Селяни й козаки сотні в складі 251 чоловіка під орудою сотника Г. Бовдира в 1648—1654 роках брали активну участь у народно-визвольній війні українського народу.

1654 по дорозі до Гетьмана Богдана Хмельцницького через Маньківку проїзджав патріарх Антіохії Макарій у супроводі свого сина, який залишив спогади про подорож по цих місцях. В них він писав, що в Маньківці багато гарних будівель і крамниць, три цитаделі, чотири церкви, три ставки, палац Калиновського, а за містом - Троїцький монастир. На мандрівників сильне враження своїм багатством і красою справив Маньківський замок, який обнесений ровами, валами, стінами, укріпленими баштами та гарматами. Стіни палацу оздоблені полірованим дубом.

За Андрусівською змовою 1667 між Московією та Польщею Маньківка мала знову відійти до Речі Посполитої. Але цей акт не визнала Україна і Маньківка знову стала в епіцентрі визвольної війни. 1674 Маньківка визволена від Польщі союзними військами Гетьмана Петра Дорошенка та Османської імперії. Проте через агентурну роботу московської влади та непорозуміння між урядом Гетьмана Дорошенка і турками більшість жителів Маньківки емігрувала до Лівобережного Гетьманату та Слобідських полків України. У ті роки Маньківка, як і інші населені пункти, зазнала значних руйнувань.

18 століття

1715 на місці попередньої православної церкви закладено нову - на честь Архістратига Михаїла. Її було освячено уманським протоієреєм Діонисієм Гайдученським.

1726 Маньківка стала власністю польського магната С.-Вл. Потоцького. Близько 1740 року в містечку освячено ще одну церкву - Преображення Господнього. Невдовзі їх парафії було переведено на унію. Станом на 1775 рік на «маньківській парафії було наявних 1105 дворів та хат».

1 лютого 1766: запис Ф. С. Потоцького Маньківський фільварок:

« Також до фундації долучається до названого фільварку Монастирок під Маньківкою у моїх дачних володіннях, належних до Уманської волості, так само з підданими та корчемною орендою, ставами, лісами відповідно до спеціальної мапи, складеної і його милістю паном Ромером, обмежений на тій мапі знаками, і спеціальним інвентарем тих сіл, повністю описаних комісаром з усіма їхніми пожитками. »

Згідно інвентаря 1768 року у Маньківці налічувалося 191 господарство, а 1783 — було вже 284 оселі. Внаслідок другого поділу Польщі Маньківка анексована Російською імперією. На той час тут мешкало близько 2600 осіб - переважно українців та жидів.

1797 Маньківка стає містечком Уманського повіту Київської губернії.

19 століття

1830 в Маньківці проживало 2600 чоловік православних і 14 католиків.

1838 в Маньківці створено військове поселення. Вона стала центром п'ятої сотні Києво-Подільського округу військових поселень. Тут містився штаб другого гусарського полку, взвод кавалерії та волосна управа. Селян перетворили у військових поселенців, вони відбували військові обов'язки, обробляли землю, забезпечували себе і армію продовольством. Тут було зведено 14 казарм і 12 — допоміжних приміщень. Розпочалося перепланування вулиць і створені нові: Офіцерська, Робоча, Миколаївська, Михайлівська, Довга.

1840 у військовому містечку створено школу кантоністів, де навчалися діти поселенців. Учні носили спеціальний одяг, разом із батьками силувані до муштри. Школа готувала унтер-офіцерів для військовою поселення: всі хлопці віком від 7 до 18 років вважалися кантоністами, яких після завершення навчання віддавали на 20 років на службу. 1858 військове поселення ліквідовано і селяни отримали новий залежний статус - державний селянин.

Тільки 27 вересня 1860 року в Маньківці окупаційна російська влада відкрила трирічну школу. Гроші на утримання учителя та школи вносили самі селяни - залежно від кількості в кожного з них землі. Після Земської реформи 1876 засновано двокласне училище.

Для лікування жителів Маньківки і навколишніх сіл 1861 року при волосній управі відкрито приймальну палату з фельдшером і акушеркою.

Згідно з люстраційним актом 10-го перепису населення в липні 1872 року в Маньківці проживало 1437 душ, з них місцевих жителів — 1254, відставних солдатів — 183. Дворів налічувалось 562, в тому числі 142 — відставних солдатів. Отже за сто років після анексії міста Російська імперія зменшила населення Маньківки удвічі.

Після того, як у 1891 році стала до ладу залізнична колія Христинівка — Шпола, а в 1899 році було збудовано Іваньківський цукровий завод, почали зростати посіви цукрових буряків.