Казка про півня

Колись давно був в нашому селі старий півень. Любив він водити своїх курей у ліс та в поле. Якось півень грібся в землі під деревом і знайшов гаманець, повний золотих та срібних монет. Схопив півень гаманець і мерщій з ним додому! Ніг під собою від щастя не чує, співа на все горло.  А в селі жив один багатій на ім'я д'Арглан. Побачив радісного півня, підійшов до нього та й каже: — Ану покажи мені свій гаманець! Схопив гаманець та й гайда з ним додому. А півень як кукурікне: Пане д'Арглан, оддай моє добро! Золото віддай, віддай срібло! Та пан д'Арглан не віддав ні золота, ні срібла. Півень кукурікнув іще голосніше. Розгнівався пан д'Арглан та й каже: — Ач, співець знайшовся! Ось зараз спіймаю і замкну на ніч у стайні з моїми віслюками, вони тебе провчать. Довго пам'ятатимеш. лякався півень, чкурнув геть. По дорозі зустрів вовка. — Добридень, куме! — каже. — Добридень, куме! Куди це ти біжиш? — Знаю, куди біжу. Біжи й ти зі мною! Не пошкодуєш — почастую смачненько. — Хто ж від доброго частування відмовляється? Біжімо, куме! Це далеко? — Та ні, я побіжу, а ти лізь осюди в мішок, я тебе понесу. Побіг півень далі. Аж тут назустріч йому лис. — Добридень, куме! — каже півень. — Добридень, куме! Куди це ти біжиш? — Знаю, куди біжу. Біжи й ти зі мною — почастую смачненько. — Люблю я смачно попоїсти! Біжімо! — Та ні — ти лізь до мене в мішок, я тебе понесу. Побіг півень далі. Аж тут назустріч йому летить рій бджіл та шершнів. — Як хочете жала погострити, добре пожалити — лізьте до мене в мішок! — каже півень. Бджолам і шершням того тільки й треба! Біг, біг півень, аж поки натрапив на струмок. — Куди біжиш, півню? — питає струмок. — Знаю куди... Пан д'Арглан забрав моє добро — все моє золото й срібло. Ходімо зі мною — допоможеш мені. Струмок погодився, і півень сунув його в мішок. Добіг півень до дверей пана д'Арглана, постукав та як кукурікне: Пане д'Арглан, оддай моє добро! Золото віддай, віддай срібло! — Ну, начувайся, дурноверхий горлане! — розлючено вигукнув пан д'Арглан. Надвечір наказав він спіймати півня і замкнути в стайні разом з віслюками. «Дадуть вони йому чосу!» — подумав пан д'Арглан зловтішно. Замкнули півня з віслюками. Віслюки хвицають, б'ють копитами в стіни, ревуть. Злякався півень, але не показав цього — бадьорився. Врешті-решт віслюки кинулися на півня. А він як гукне вовкові: — Вилазь із мішка! Гризи їх! Ось тобі й частування! Вовк вискочив з мішка, кинувся на віслюків і позагризав їх. Рано-вранці пан д'Арглан побіг у стайню глянути, чи вбили віслюки півня. Відімкнув двері, а півень — фррр! — вилетів у двір та як кукурікне: Пане д'Арглан, оддай моє добро! Золото віддай, віддай срібло! «Ну й дивовижа! — подумав пан д'Арглан.— Щоб віслюки та не подужали півня...» Зайшов він у стайню, аж бачить — усі віслюки мертві. «Оце так півень! Остогид він мені, та й боюсь я його. Накажу посадити його до гусей. Хай гуси його поскубуть!» Увечері наказав пан д'Арглан посадити півня до гусей. Гуси відразу кинулися на нього, засичали й заґелґотали, затеребили його й заскубли. А півень як гукне: — Куме-лис, вилазь із мішка! Подуши їх усіх! Ось тобі й частування! Лис вискочив з мішка та й ну ловити гусей! Всіх половив, подушив і наївся донесхочу. Пан д'Арглан ледве діждався ранку — так кортіло йому дізнатися, чи живий півень, чи ні. Відімкнув він гусник, а півень вилетів у двір та як загорлає: Пане д'Арглан, оддай моє добро! Золото віддай, віддай срібло! «Ой лишенько! — жахнувся подумки д'Арглан.— Невже цей клятий півень і гусей моїх подушив?» Зайшов у гусник і бачить: лишилося в ньому кілька гусей, та й ті лежать подушені. «Це не півень, а якийсь біс! Та все одно я його подолаю! Мій буде верх!» — Сьогодні ти підеш спати до моїх дочок,— каже пан д'Арглан півневі.— Вони вже тебе не випустять, ураз в'язи скрутять! А півень у відповідь: Пане д'Арглан, оддай моє добро! Золото віддай, віддай срібло! Увечері пан д'Арглан сказав трьом своїм дочкам: — Ось вам півень, донечки! Він спатиме у вас. Скрутіть вночі йому в'язи! Та коли дочки хотіли були скрутити півневі в'язи, він гукнув: — Бджоли, шершні, летіть із мішка! Жальте д'Аргланових дочок, не жалійте! Рано-вранці пан д'Арглан прийшов глянути, чи скручено півневі в'язи. А півень — фррр! — злетів під самісіньку стелю та як загорлає: Пане д'Арглан, оддай моє добро! Золото віддай, віддай срібло! Глянув д'Арглан на дочок — аж у очах йому потемніло: червоні як жар, запухлі, заплакані. «Де ж тепер ради шукати? — подумав геть розгублений д'Арглан.— Як збутися півня?.. Ага, накажу я затопити піч і посадити його туди. Згорить, клятий, на вугілля, напевне згорить!» Затопили піч, розжарили, спіймали півня та й кинули його туди. А півень і каже струмкові: — Витечи з мішка! Струмок витік, по всій печі розлився, полум'я загасив. Прийшов пан д'Арглан глянути на переможеного ворога, а півень — фррр! — вилетів з печі та як кукурікне: Пане д'Арглан, оддай моє добро! Золото віддай, віддай срібло! Вихопив пан д'Арглан гаманець із кишені, закинув його на дах і крикнув: — Забирай своє золото й срібло! Не хочу я тебе бачити і чути про тебе нічого не хочу. Такої ти шкоди мені наробив, таких збитків завдав... Узяв півень гаманець і почимчикував до себе в курник, щасливий та гордий. Кури, побачивши його, привітали радісним кудкудаканням. Тут і казці кінець! http://kazkar.at.ua