Мистецтво для мистецтва» або «чисте мистецтво» – це назва певноі кількості естетичних концепцій, що стверджують самоцінність Xудожньої творчості, незалежність мистецтва від політики і суспільні вимоги. Існуючи з часів античності ідеї «чистого мистецтва» оформлються в теорію до середини XIX століття як реакція на позитивізм і прагматизм філософи Просвітництва і дріб’язковість, розрахунковість буржуазних суспільних відносин. Сприймаючи весь уклад життя і заперечення естетичних ідеалів, митці і теоретики мистецтва прагнули створити світ краси наперекір дійсності, ставляться до мистецтва як і певної сфери естетизму.

Предтечею символізму можна вважати і другого відомого російського поета А. Фета (1820-1892). Фет помер тоді, коли символізм уже сформувався як літературний напрям. В кінці життя цікавиться філософією» Шопенгауера, Штірнера, Соловйова. Протягом всього життя Фет вважав себе прибічником «чистого мистецтва», мистецтво за Фетом має бути елітарним. Тому він зробив свою поезію втіленням виключно величних почуттів. Темами обирав лише те, що вважав прекрасним. Природу зображував ,як найвищу естетичну досконалість. Характерний стан ліричного  героя Фета – це стан захопленості, яку викликає природа, і, подібна до прекрасної душі природи , жіноча краса. Кохання для героя віршів – це радість, насолода. З великою майстерністю передає поет незвичайно тонкі відтінки почуттів чекання, надії, любовного сподівання, закоханості. Саме Фетові належить формула-заперечення принципів «громадської поезії» («Поетом можешь ты не быть, но гражданином быть обязан» М. Некрасов): «Радость чуя, не хочу я ваших битв…». Фет вважав, що життя має бути розділене на високе і низьке.

І цей постулат підтверджував своїм власним життям. В характері поета поєднувались дві протилежні риси: захоплений естетизм поезії і життєвий прагматизм.

Поряд з оспівуванням кохання, щастя Фет, під впливом філософіїШопенгауера, оспівує блаженство страждання. Вся лірика кінця 1860 р.пронизана відчуттям того, що людський світ, загубивши «стрункість»,неминуче розпадається на частини. Звідси і еволюція лірики: якщо його поезія 40-50 рр. розвивалась в повній відповідності з гармонією, то лірика останнього періоду споріднена з дисгармонією. Любовна лірика набуває трагічної тональності. Кохання в зображенні Фета – це втілення всіх печалей і нещасть, якими сповнене людське існування.Поезія Фета музична, різноманітна ритмами і звуками. Звідси з’явилось означення стилю письменника як «наспівного стилю» (Б. Єйхенба-ум). Багатогранна поетична діяльність Фета поступово набула значення  літературної традиції. На межі столітть до неї тяжіли поети-символсти (В. Соловйов, В. Брюсов, О. Блок, А. Бєлий), але і зараз ця традиція не втратила свого впливу, вона свідчить про те, що: художні відкриття Фета – значний вклад в російську поетичну поезію.